Десь далеко, де тануть сніги, шаленіють галактики,
Де готується людство у подорож на Амальтею,
Ноти досить прості, які змушують раптом заплакати,
Надиктовував бог випадковому менестрелю.
Кругообіг планета вершила – мільярдний чи тисячний,
Заливалися рани сльозами і клійким коллодієм,
Сонце тануло в морі – на фото в долонях у дівчини,
Десь далеко співець поспішав записати мелодію.
У якомусь колись, на звичайному ніби концерті
Випадкової зірки (квитки вже за місяць замовлено)
Люди вчують знайому мелодію в стильному скерцо –
І заплачуть. І бог посміхнеться вдоволено.
— Я ж казав, що вони іще здатні розчулитись.
Вірив – ноти і слово ще й досі не втратили силу.
— А який бандуристи колись мали успіх нечуваний!
Ти згадай, як найкращі вірші біля серця носили!
Як вмирали за слово!
Стояли до крові за ноти!
Зупинялися війни і найздичавіліші злодії!
…Шаленіли Галактики.
Йшли у похід гугеноти.
Десь далеко співець чув чергову Господню мелодію.
***
Я занурююсь в твій погляд, як у море,
І купаюся у ньому, як мала.
Байдуже, про що навкруг говорять –
Я б, мабуть, довіку так пливла.
Коли прийде час виходити на сушу,
Коли сум на мене зазіхне,
Не твори чудес, не лізь у душу,
А візьми і обійми мене.
***
Ти знаєш, що я – твоя.
Назавжди, непохитно.
Мені сниться твоє ім’я,
Намальоване світлом…
І якщо нас розділять роки –
Остаточно, безпомилково,
І якщо не подам руки –
Поміть, не випадково! –
І якщо подарую сміх
Комусь там, у юрбі,
Пам’ятай: цей спектакль для всіх,
Моє серце – тобі.
***
Я прикута до тебе, немов до стіни.
Тільки погляд – і я вже прикута.
Мрію, як моє тіло і душу сп’янить
Поцілунків ласкава отрута.
А ти пробуєш владу, як каву, на смак…
Я ковтаю солону підкору.
І боюсь щось сказати – зробити не так,
Що чарівність між нами спотворить.
Я прикута до тебе, немов до хреста,
Я розп’ята одним твоїм словом…
Але знаю: мій погляд й усмішка проста –
Це і є тої влади основа.
***
Намистом покотилися слова,
Їх нанизала тиша безголоса…
Скажи – ти є? Або тебе нема?
Досить.
Хай дощ мені періщить у лице
І краплями стікає по волоссю,
З тобою буду я кінець-кінцем.
Досить.
Що щастя – марево або летюча мить,
Коли біжиш по травам росим боса?
Без тебе також можу я прожить.
Досить.
Та ось я знову подумки з тобою.
Мовчання грає тишу як по нотах.
І вітер ллється через нас рікою…
Хто ти?..
***
Романс на Н
Не бери мене з собою, не бери.
На усе тепер дивитимусь згори.
Назбираю у букет жовтневі мрії —
Ніжний запах ароматів безнадії.
Не дивись мені у вічі, не дивись —
Невимовно заблакитне наша вись.
Наплету тобі красивих слів вінок —
Нас сп’янить це заборонене вино.
Не забудь мене, будь ласка, не забудь.
Не підем разом в близьку і дальню путь.
Неосяжність час захопить у полон —
Не холонь від здивування, не холонь.
Необачно переплутались життя —
Не з тобою я піду у забуття…
***
Ти не можеш мене не впізнати.
Ще коли на долонях зими
Підростало мале березнятко,
Вже травневу весну чули ми.
Ти не можеш мене не впізнати.
Бо колись у минулім житті
Ми втекли з простолюдства і знаті,
Щоб як рівні разом далі йти.
Я твій кадр – отой кращий, незнятий…
І, коли все піде шкереберть,
Ти не зможеш мене не впізнати –
Та чи я упізнаю тебе?..
***
Будь ласка, відпусти мене на волю.
В останній раз — будь ласка, відпусти.
Щоб не лишилось сподівань і болю,
І щоб ти потім сам собі простив.
Прошу, не дозволяй собі наснитись,
Бо в снах щасливіша, ніж у житті…
Дивись, ще скільки є дівчат на світі!
Скажи на милість — нащо я тобі?..
Не спокушай можливістю кохання.
Так склалося, що треба розійтись.
Ми справді зараз бачимось востаннє…
Зустрінемось в майбутньому житті.
Українська сторінка 